Лексика публікованих порадників відзначається повнотою і різноманітністю свого складу. Звичайно, переважна частина її — це загальновживані слова, відомі в різних стилях і жанрах. Проте багато тут лексики, характерної значною мірою для даних пам’яток, яка охоплює ряд предметно-тематичних груп. Насамперед це лексика, пов’язана з існуванням людини як живої істоти, її фізичними і фізіологічними станами, ознаками, рухами: (с)пав(ъ)ши ... во снЂ (КЛ, 239-240), нεспаніε (ЛО, 49 зв.), старыхъ людεй много помрεтъ и нεвЂстъ тяжарныхъ (Пр., 9 зв.), хори(й) (ЛО, 19), всякая боль успокоεваε(т)ся (51), слεзи з(ъ) очій бЂгутъ (59), на колочεня в пεрсεхъ и бокахъ (60), на(т)щε пити (КЛ, 234), абы хоріи пропотЂлъ (ЛО, 43), И нехай хора руши(т)ся з мЂсца и перейде по хатЂ (42 зв.).

Літера Ђ у більшості позицій використовується етимологічно правильно. Відступи від цих позицій найчастіше вказують на її вимову як [і]. Так, літера Ђ позначає і з о, е в нових закритих складах: рЂ(в)нεю (ЛО, 69), той попЂлъ (КЛ, 220). Зрідка етимологічне Ђ, у свою чергу, заступається літерою и: сл̃нцε не свити(т) (КЛ, 214). У питомих словах та в словах іншомовного походження звичайно спостерігається плутання и або і з Ђ, що вказує на народну вимову останнього: Плястεръ zвичайный de melliloho — Возми зелія мεллЂлогиумъ (ЛО, 93 зв.), вихроватая — вЂхроватая (Пр., 10). Треба, проте, застерегти, що в «ЛЂкарствахъ ωписа(нъ)нихъ» трапляються випадки заміни літери Ђ на ε, що може свідчити про північноукраїнський характер її вимови, принаймні в частині позицій: змεшавши (ЛО, 30), убεгаютъ (100).