Правопис публікованих текстів традиційний, базується на етимологічних принципах, у зв’язку з чим стиралося багато живомовних особливостей. Проте все ж він відбиває важливіші риси живої народної вимови. Так, літера и вживається для позначення українського звука переднього ряду й високого підняття [и], про що свідчить вживання літери и замість етимологічної ы в основах та закінченнях слів: видаε(т)ся (ЛО, 78), звичайнε, способи, вити(с)ни (98), води кварту (100). Щоправда, сказане стосується переважно пам’ятки «ЛЂкарства ωписа(нъ)ніє», що відбиває риси вимови наддніпрянських говорів. На народну вимову [и] вказує також вживання літери ы замість и, засвідчене й іншими текстами: колацzкы [!] на пεрси (ЛО, 101), настаю(т) пεЂи́ дны (Пр., 5 зв.). Треба, проте, зазначити, що в більшості позицій спостерігається етимологічно правильне вживання и — ы, відбите в усіх публікованих пам’ятках: кипЂла (ЛО, 56 зв.), вы(с)сетъ (КЛ, 203), вы(ш)шε ягоды, высушаεтъ (206), трунокъ пити (209), на всЂ раны (217), бываютъ (Пр., 2 зв.), дЂти (4). У пам’ятці «Книга ЛЂчεбн[а]A» широко фіксується написання і замість и: ужіваε(т) (206), піти.

Літера Ђ у більшості позицій використовується етимологічно правильно. Відступи від цих позицій найчастіше вказують на її вимову як [і]. Так, літера Ђ позначає і з о, е в нових закритих складах: рЂ(в)нεю (ЛО, 69), той попЂлъ (КЛ, 220). Зрідка етимологічне Ђ, у свою чергу, заступається літерою и: сл̃нцε не свити(т) (КЛ, 214). У питомих словах та в словах іншомовного походження звичайно спостерігається плутання и або і з Ђ, що вказує на народну вимову останнього: Плястεръ zвичайный de melliloho — Возми зелія мεллЂлогиумъ (ЛО, 93 зв.), вихроватая — вЂхроватая (Пр., 10). Треба, проте, застерегти, що в «ЛЂкарствахъ ωписа(нъ)нихъ» трапляються випадки заміни літери Ђ на ε, що може свідчити про північноукраїнський характер її вимови, принаймні в частині позицій: змεшавши (ЛО, 30), убεгаютъ (100).