Для літери г характерне те, що нею передається фрикативна вимова звука [г]: того (ЛО, 86), тогды (КЛ, 205). З одного боку, про це свідчить написання літери x замість г, що зрідка зустрічається в текстах: лεхко (КЛ, 205). З другого боку, для позначення вибухового звука [g] найчастіше вживається латинська літера g або літера ґ: для ny(p)gaціи (ЛО, 6), флAґму травитъ (КЛ, 204).

Разом з тим у наших пам’ятках натрапляємо на деякі елементи інших мов, зокрема польської. Так, у «ЛЂкарствахъ ωписа(нъ)нихъ» помічається певна залежність від першоджерела, писаного, очевидно, польською мовою. Про це свідчать фонетико-граматичні та лексичні полонізми: о(т)творона (2) поряд із о(т)ворεна (2 зв.), нирεкъ (2 зв.), концусш(ъ)ковъ (4), подивовεня (6 зв.), \14\ жоло(н)дεкъ (30), з ви(ш)нЂ палоной (62), прошо(к) (95) — тобто «порошок», Возми ... соку люкрεцковкго (101) та ін. Звичайно, усі вони мали книжний характер вживання і в перспективі не були засвоєні системою української мови. У тексті даної пам’ятки вживалися, проте, полонізми, поширені в тогочасній українській літературно-писемній мові: нε бεз вεликого скутку (2 зв.), на суптεлни(й) прошокъ (4) тощо.