Лікарські порадники («ЛЂкарства ωписа(нъ)ніє» і «Книга ЛЂчεбн[а]A») публікуються як пам’ятки мови середини й другої половини XVIII ст. Мовний критерій є основним при доборі їх до даного збірника. Водночас вони певною мірою ілюструють розвиток медичної науки на Україні того часу, у тому числі медицини народної. У XVIII ст. вони мали, без сумніву, практичне значення: тексти порадників переписувалися для того, щоб власники могли керуватися ними при лікуванні різних хвороб тощо. Вважаємо за потрібне, проте, застерегти, що сьогодні жодною мірою не можна використовувати публіковані порадники як своєрідне «керівництво до дії»; це лише пам’ятки мови. З погляду сучасної медицини їх матеріал, звичайно, застарів і може бути використаний лише в окремих випадках після консультацій з відповідними фахівцями.

Уявлення про конкретну лікарську пораду може дати наступний текст із пам’ятки «ЛЂкарства ωписа(нъ)ніε»: На тεчεніε крови z носа. Возми цибулε εдну и другую, εжεли маліε, и болшε, покрай дробно, в(ъ) костки, положъ на ри(н)ку, припεчи, розложъ тε цибулЂ на платахъ и поприкладай на стопи ногъ, ε(ст) рЂ(ч) досвЂ(д)чона. И тЂм(ъ): возми губокъ, кои́ на стари(х) дεрεва(х) бузинови(х) виростаю(т), зсуши, утри на прошо(к), дай хорому мЂсто табачки, заразъ престанε тεчεніε (57 — 57 зв.). \16\ Зрідка до складу такої поради входить народне замовляння; це спостерігаємо, наприклад, у пам’ятці «Книга ЛЂчεбн[а]A».