Для літери г характерне те, що нею передається фрикативна вимова звука [г]: того (ЛО, 86), тогды (КЛ, 205). З одного боку, про це свідчить написання літери x замість г, що зрідка зустрічається в текстах: лεхко (КЛ, 205). З другого боку, для позначення вибухового звука [g] найчастіше вживається латинська літера g або літера ґ: для ny(p)gaціи (ЛО, 6), флAґму травитъ (КЛ, 204).

Для передачі звука [о] майже в усіх позиціях використовується літера о: Омεли дубовой скутки (ЛО, 64). Літера ω, як це загалом характерно для світських пам’яток XVIII ст., засвідчується незначною кількістю випадків, причому майже завжди в позиції на початку слова або в прийменнику ω чи ω(т): ω(m) флAґы (КЛ, 204), из(ъ) ωчій (233), ω звЂздЂ, названной Каникумъ (Пр., 5).