У «ЛЂкарствахъ ωписа(нъ)нихъ» фіксуються окремі елементи російської мови, які в середині XVIII ст. уже відбивалися в пам’ятках. Щоправда, виразних русизмів небагато: очи(н) скутε(ч)не (31 зв.), с(ъ)лεй (101 зв.) — тобто «злий» тощо. Частіше натрапляємо на такі елементи, які походили від старокнижної традиції і функціонування яких у староукраїнських пам’ятках середини XVIII ст., звичайно, підтримувалося впливом російської мови: когда (2 зв.), припεчи добрε, что(б) а(ж) припалила(с) (6) та ін.

і) втрата кінцевого -ть в 3-ій особі однини дієслів I дієвідміни теперішнього і майбутнього простого часу: можε (ЛО, 102), тAгнε (КЛ, 202), злЂчуε (204), псуε (209), тую моцъ маε (217); ї) значне поширення форм живомовного походження в наказовому способі дієслів 2-ї і 3-ї особи однини: Нεхай хорій пиεтъ щодε(н) за пиво (ЛО, 69); обраній квЂтъ о(т)ва(ж)..., змεли εго в макортεтЂ албо в мозджεру зтолчи, вложи цукру..., влій води, усмажъ..., здо(й)ми с(ъ) ог(ъ)нA, змЂша(й) цвЂтъ, умЂшай, то ε(ст) розомни, присма(ж) тро(ш)ки, якъ прохолонε, сховай (98 зв. — 99); Нεхай дода(ст) корεня чεмεрици бЂлой, на порохъ утεртой, лотъ εди(н) (101); Возми корЂнA лЂскового сухого любъ свЂжого, покрай, вари в оцтЂ, трімай во устахъ (КЛ, 222). Багатство зазначених форм пояснюється жанрово-стилістичними особливостями досліджуваних пам’яток.