Літера Ђ у більшості позицій використовується етимологічно правильно. Відступи від цих позицій найчастіше вказують на її вимову як [і]. Так, літера Ђ позначає і з о, е в нових закритих складах: рЂ(в)нεю (ЛО, 69), той попЂлъ (КЛ, 220). Зрідка етимологічне Ђ, у свою чергу, заступається літерою и: сл̃нцε не свити(т) (КЛ, 214). У питомих словах та в словах іншомовного походження звичайно спостерігається плутання и або і з Ђ, що вказує на народну вимову останнього: Плястεръ zвичайный de melliloho — Возми зелія мεллЂлогиумъ (ЛО, 93 зв.), вихроватая — вЂхроватая (Пр., 10). Треба, проте, застерегти, що в «ЛЂкарствахъ ωписа(нъ)нихъ» трапляються випадки заміни літери Ђ на ε, що може свідчити про північноукраїнський характер її вимови, принаймні в частині позицій: змεшавши (ЛО, 30), убεгаютъ (100).

а) назви конкретних хвороб: бεлмо (ЛО, 59), Служи(т) на глухоти (60), Служи(т) такжε и на заворотъ голови (59 зв.), свεрбъ, албо корости (КЛ, 213), лишай (ЛО, 106), кашεлъ множи(т) (КЛ, 206), на горачку (219), для дЂтεй на бЂгункы (ЛО, 19), служить на гипоко(н)дрію (60), На камεнь в ни(р)кахъ (60);