Назвемо ще такі фонетичні та морфологічні риси живомовного походження, поширені в наших пам’ятках: а) сполучення ри, ли замість давньоруських ръ, лъ, рь, ль: покришивши (ЛО, 30), покри(в)чана (90), грими(т) (Пр., 5 зв.); б) асиміляція й дисиміляція приголосних: на Вεлиґдεнъ (КЛ, 202), смра(т) (205), лεбЂтъка sεліε (214), з тAш(ъ)кіми возами (217), вотка c копітніку (219), галуски (220), росположити (231), тяшкіи́ (Пр., 4). Це явище відбите переважно в пам’ятках з території південно-західних говорів, особливо в «КнизЂ ЛЂчεбн[Ђ]й»; в) випадки фіксації твердої вимови p перед а, о, у: на горачи(мъ) жεлЂзЂ (ЛО, 10 зв.), со трома (КЛ, 218), заωруютъ (Пр., 4); г) перехід е в о після шиплячих перед здавна твердим приголосним: чор(ъ)нобылъ зεліε (КЛ, 212), жолудокъ (203); д) досить часті випадки переходу етимологічних о, е в і в нових закритих складах: рЂ(в)нεю (ЛО, 69), тылко (КЛ, 206). Переважно в пам’ятках південно-західного походження фіксуються форми типу: пюлълота (КЛ, 219), з горювкою (220), повудя сподЂвайся (Пр., 6 зв.) — тобто «повіддя» в значенні \13\ «повені». Проте здебільшого о, е зберігаються: презъ ночъ (ЛО, 98 зв.), по(д) языко(м) (КЛ, 203), чаровніко(м) (218). Підкреслимо, що частина позицій без переходу о в і була відома також живому мовленню, наприклад в іменниках з суфіксом -ость: маεтъ зимно(ст) и мокростъ (КЛ, 212); е) живомовні форми родового відмінка однини іменників чоловічого роду II відміни: ω(т) всходу (Пр., 2), вложи цукру фунто(в) два (ЛО, 98 зв.), чвεрть фунта;

Формат аркушів — 210 X 170 мм, тобто 4°. Папір сірий, чорнило звичайне для XVIII ст. — чорне, з рудуватим відтінком. Аркуші значною мірою проїдені хробаками, особливо в другій половині рукопису. На сторінці звичайно уміщається 14 — 15 рядків довжиною близько 17 см кожний. Поля угорі 1,5 см, унизу і бічні — в середньому по 2 см.