Літера Ђ у більшості позицій використовується етимологічно правильно. Відступи від цих позицій найчастіше вказують на її вимову як [і]. Так, літера Ђ позначає і з о, е в нових закритих складах: рЂ(в)нεю (ЛО, 69), той попЂлъ (КЛ, 220). Зрідка етимологічне Ђ, у свою чергу, заступається літерою и: сл̃нцε не свити(т) (КЛ, 214). У питомих словах та в словах іншомовного походження звичайно спостерігається плутання и або і з Ђ, що вказує на народну вимову останнього: Плястεръ zвичайный de melliloho — Возми зелія мεллЂлогиумъ (ЛО, 93 зв.), вихроватая — вЂхроватая (Пр., 10). Треба, проте, застерегти, що в «ЛЂкарствахъ ωписа(нъ)нихъ» трапляються випадки заміни літери Ђ на ε, що може свідчити про північноукраїнський характер її вимови, принаймні в частині позицій: змεшавши (ЛО, 30), убεгаютъ (100).

Відзначимо в наших пам’ятках таку важливу народнорозмовну рису, як тверда вимова приголосних перед ε: во(з)ми копε(р)васу упалεного лотъ (ЛО, 103), пεрε(д) ωбЂдо(м) (КЛ, 209), сεрεда (Пр., 3 зв.). Якби приголосні в цій позиції вимовлялися м’яко, то перед е, напевно, стояла б літера і, як це звичайно спостерігається в аналогічній позиції перед о; пор.: коліоръ (ЛО, 67 зв.), диягεліова (90 зв.).