У «КнизЂ ЛЂчεбн[Ђ]й» та «ПрактицЂ» фіксуються південно-західні діалектні форми типу: вытырвати, хоц(ъ) тεжъ значно боли(т) (КЛ, 202), A лЂкар(с)тво часто бываε(т) причиновъ ко смεрти (202), по В̃ [2] лышки (219) — тобто «по 2 ложки», двайцятого (Пр., 4), абысъ зналъ (5 зв.). Рідше натрапляємо на південно-східні діалектні риси в «ЛЂкарствахъ ωписа(нъ)нихъ»: сие ... и подε(ш)лимъ помага (21 зв.).

У «ЛЂкарствахъ ωписа(нъ)нихъ» фіксуються окремі елементи російської мови, які в середині XVIII ст. уже відбивалися в пам’ятках. Щоправда, виразних русизмів небагато: очи(н) скутε(ч)не (31 зв.), с(ъ)лεй (101 зв.) — тобто «злий» тощо. Частіше натрапляємо на такі елементи, які походили від старокнижної традиції і функціонування яких у староукраїнських пам’ятках середини XVIII ст., звичайно, підтримувалося впливом російської мови: когда (2 зв.), припεчи добрε, что(б) а(ж) припалила(с) (6) та ін.