У «ЛЂкарствахъ ωписа(нъ)нихъ» фіксуються окремі елементи російської мови, які в середині XVIII ст. уже відбивалися в пам’ятках. Щоправда, виразних русизмів небагато: очи(н) скутε(ч)не (31 зв.), с(ъ)лεй (101 зв.) — тобто «злий» тощо. Частіше натрапляємо на такі елементи, які походили від старокнижної традиції і функціонування яких у староукраїнських пам’ятках середини XVIII ст., звичайно, підтримувалося впливом російської мови: когда (2 зв.), припεчи добрε, что(б) а(ж) припалила(с) (6) та ін.

Усі помітки писані або одним почерком, але в різний час, або щонайбільше двома почерками, дуже схожими між собою. Зважаючи на те, що автор їх був добре обізнаний з формулами офіційного діловодства та з релігійними текстами, вони могли належати або Стефану Пугачу, канцеляристу і разом з тим «іεрεю», або, менш ймовірно, Ларіону Гнатенку, писареві при лютенському наміснику, чи ієрею Василеві Левенцю, на що вказує помітка на арк. 58 зв., який одночасно міг виконувати й обов’язки сотенного канцеляриста.