В вашей Корзине
На сумму 0 грн.
Новости
Все новости
шторы ПВХ Комплекс Групп Комплексное решение Ваших идей. Главная.

1111 f19a1b63

Рукопис, у якому вміщена пам’ятка, є збіркою різних текстів: тут знаходимо список з видання Почаївської лаври 1618 р. «Зεрцало богословіA» (арк. 17 — 168), казання, легенди («Прεдмова прεд шлюбо(м)», «Исторія ω мудро(й) царεвной и ω мла(д̃)нцу» — арк. 169 — 174 зв., 185 — 194 зв.), вірші та ін., причому подекуди тексти писані латиницею. До арк. 168 зв. — скоропис, решта, у т. ч. й «Книга ЛЂчεбн[а]A», — штучний півустав другої половини XVIII ст.

Літера Ђ у більшості позицій використовується етимологічно правильно. Відступи від цих позицій найчастіше вказують на її вимову як [і]. Так, літера Ђ позначає і з о, е в нових закритих складах: рЂ(в)нεю (ЛО, 69), той попЂлъ (КЛ, 220). Зрідка етимологічне Ђ, у свою чергу, заступається літерою и: сл̃нцε не свити(т) (КЛ, 214). У питомих словах та в словах іншомовного походження звичайно спостерігається плутання и або і з Ђ, що вказує на народну вимову останнього: Плястεръ zвичайный de melliloho — Возми зелія мεллЂлогиумъ (ЛО, 93 зв.), вихроватая — вЂхроватая (Пр., 10). Треба, проте, застерегти, що в «ЛЂкарствахъ ωписа(нъ)нихъ» трапляються випадки заміни літери Ђ на ε, що може свідчити про північноукраїнський характер її вимови, принаймні в частині позицій: змεшавши (ЛО, 30), убεгаютъ (100).