Разом з тим у наших пам’ятках натрапляємо на деякі елементи інших мов, зокрема польської. Так, у «ЛЂкарствахъ ωписа(нъ)нихъ» помічається певна залежність від першоджерела, писаного, очевидно, польською мовою. Про це свідчать фонетико-граматичні та лексичні полонізми: о(т)творона (2) поряд із о(т)ворεна (2 зв.), нирεкъ (2 зв.), концусш(ъ)ковъ (4), подивовεня (6 зв.), \14\ жоло(н)дεкъ (30), з ви(ш)нЂ палоной (62), прошо(к) (95) — тобто «порошок», Возми ... соку люкрεцковкго (101) та ін. Звичайно, усі вони мали книжний характер вживання і в перспективі не були засвоєні системою української мови. У тексті даної пам’ятки вживалися, проте, полонізми, поширені в тогочасній українській літературно-писемній мові: нε бεз вεликого скутку (2 зв.), на суптεлни(й) прошокъ (4) тощо.

з) чергування г, к, x із з, ц, c у формах давального й місцевого відмінків однини іменників I відміни: на дорозЂ (КЛ, 217), в(ъ) сирова(т)цЂ (ЛО, 78). У «ЛЂкарствахъ ωписа(нъ)нихъ» зрідка фіксується й така східноукраїнська риса, як: по вязочкЂ (53); и) збереження інфінітива з суфіксом -ти: вымити (КЛ, 218), сыпати (232), будовати (Пр., 4). Разом з тим у «ЛЂкарствахъ ωписа(нъ)нихъ» часто спостерігаємо живомовні варіанти з суфіксом -ть: посади(т) (66 зв.), шмарова(т), ужива(т) (69);