Літера Ђ у більшості позицій використовується етимологічно правильно. Відступи від цих позицій найчастіше вказують на її вимову як [і]. Так, літера Ђ позначає і з о, е в нових закритих складах: рЂ(в)нεю (ЛО, 69), той попЂлъ (КЛ, 220). Зрідка етимологічне Ђ, у свою чергу, заступається літерою и: сл̃нцε не свити(т) (КЛ, 214). У питомих словах та в словах іншомовного походження звичайно спостерігається плутання и або і з Ђ, що вказує на народну вимову останнього: Плястεръ zвичайный de melliloho — Возми зелія мεллЂлогиумъ (ЛО, 93 зв.), вихроватая — вЂхроватая (Пр., 10). Треба, проте, застерегти, що в «ЛЂкарствахъ ωписа(нъ)нихъ» трапляються випадки заміни літери Ђ на ε, що може свідчити про північноукраїнський характер її вимови, принаймні в частині позицій: змεшавши (ЛО, 30), убεгаютъ (100).

Таким чином, три пам’ятки, що публікуються, походять з територій як південно-східних, так і південно-західних говорів. Хронологічно репрезентуючи середину й другу половину XVIII ст., вони відбивають деякі провідні закономірності переходу староукраїнської літературно-писемної мови до нової літературної мови, що формувалася на народній основі. Сказане стосується правописних, фонетичних, граматичних особливостей зазначених пам’яток, їх лексичного складу тощо.