Таким чином, три пам’ятки, що публікуються, походять з територій як південно-східних, так і південно-західних говорів. Хронологічно репрезентуючи середину й другу половину XVIII ст., вони відбивають деякі провідні закономірності переходу староукраїнської літературно-писемної мови до нової літературної мови, що формувалася на народній основі. Сказане стосується правописних, фонетичних, граматичних особливостей зазначених пам’яток, їх лексичного складу тощо.

У «ЛЂкарствахъ ωписа(нъ)нихъ» фіксуються окремі елементи російської мови, які в середині XVIII ст. уже відбивалися в пам’ятках. Щоправда, виразних русизмів небагато: очи(н) скутε(ч)не (31 зв.), с(ъ)лεй (101 зв.) — тобто «злий» тощо. Частіше натрапляємо на такі елементи, які походили від старокнижної традиції і функціонування яких у староукраїнських пам’ятках середини XVIII ст., звичайно, підтримувалося впливом російської мови: когда (2 зв.), припεчи добрε, что(б) а(ж) припалила(с) (6) та ін.