У «КнизЂ ЛЂчεбн[Ђ]й» та «ПрактицЂ» фіксуються південно-західні діалектні форми типу: вытырвати, хоц(ъ) тεжъ значно боли(т) (КЛ, 202), A лЂкар(с)тво часто бываε(т) причиновъ ко смεрти (202), по В̃ [2] лышки (219) — тобто «по 2 ложки», двайцятого (Пр., 4), абысъ зналъ (5 зв.). Рідше натрапляємо на південно-східні діалектні риси в «ЛЂкарствахъ ωписа(нъ)нихъ»: сие ... и подε(ш)лимъ помага (21 зв.).

Лікарські порадники («ЛЂкарства ωписа(нъ)ніє» і «Книга ЛЂчεбн[а]A») публікуються як пам’ятки мови середини й другої половини XVIII ст. Мовний критерій є основним при доборі їх до даного збірника. Водночас вони певною мірою ілюструють розвиток медичної науки на Україні того часу, у тому числі медицини народної. У XVIII ст. вони мали, без сумніву, практичне значення: тексти порадників переписувалися для того, щоб власники могли керуватися ними при лікуванні різних хвороб тощо. Вважаємо за потрібне, проте, застерегти, що сьогодні жодною мірою не можна використовувати публіковані порадники як своєрідне «керівництво до дії»; це лише пам’ятки мови. З погляду сучасної медицини їх матеріал, звичайно, застарів і може бути використаний лише в окремих випадках після консультацій з відповідними фахівцями.