Літера Ђ у більшості позицій використовується етимологічно правильно. Відступи від цих позицій найчастіше вказують на її вимову як [і]. Так, літера Ђ позначає і з о, е в нових закритих складах: рЂ(в)нεю (ЛО, 69), той попЂлъ (КЛ, 220). Зрідка етимологічне Ђ, у свою чергу, заступається літерою и: сл̃нцε не свити(т) (КЛ, 214). У питомих словах та в словах іншомовного походження звичайно спостерігається плутання и або і з Ђ, що вказує на народну вимову останнього: Плястεръ zвичайный de melliloho — Возми зелія мεллЂлогиумъ (ЛО, 93 зв.), вихроватая — вЂхроватая (Пр., 10). Треба, проте, застерегти, що в «ЛЂкарствахъ ωписа(нъ)нихъ» трапляються випадки заміни літери Ђ на ε, що може свідчити про північноукраїнський характер її вимови, принаймні в частині позицій: змεшавши (ЛО, 30), убεгаютъ (100).

Лікарські порадники стануть багатим джерелом для дослідження ботанічної номенклатури. Тут повно відбиті назви трав, лікарських дикоростучих рослин, дерев, кущів, городніх рослин, злаків: Возми полиню зεлεного (ЛО, 59), озми зелъ буквиць, маεрану, шал(ъ)вЂи́, квЂту бузинового, лива(н)ди, рожи сухой (49 зв.), ружа чεрвонаA брунатнаA (КЛ, 230), возми чεрнобεли, ... копи(т)нику (ЛО, 42 зв.), з(ъ) свЂжихъ рЂпъ звича(й)нихъ (51), буракъ ωтри (КЛ, 220), орЂха воло(с)кого (ЛО, 43), макового листя молодого (50).