У «ЛЂкарствахъ ωписа(нъ)нихъ» фіксуються окремі елементи російської мови, які в середині XVIII ст. уже відбивалися в пам’ятках. Щоправда, виразних русизмів небагато: очи(н) скутε(ч)не (31 зв.), с(ъ)лεй (101 зв.) — тобто «злий» тощо. Частіше натрапляємо на такі елементи, які походили від старокнижної традиції і функціонування яких у староукраїнських пам’ятках середини XVIII ст., звичайно, підтримувалося впливом російської мови: когда (2 зв.), припεчи добрε, что(б) а(ж) припалила(с) (6) та ін.

У пам’ятках «Книга ЛЂчεбн[а]A» та «Практика» вживаються полонізми, частину яких можна кваліфікувати як південно-західні діалектизми, а не лише як приналежність книжного мовлення: чловекъ (КЛ, 202), бар(ъ)зо тεпло (216), занεхай вшитко (Пр., 5 зв.).