Відзначимо в наших пам’ятках таку важливу народнорозмовну рису, як тверда вимова приголосних перед ε: во(з)ми копε(р)васу упалεного лотъ (ЛО, 103), пεрε(д) ωбЂдо(м) (КЛ, 209), сεрεда (Пр., 3 зв.). Якби приголосні в цій позиції вимовлялися м’яко, то перед е, напевно, стояла б літера і, як це звичайно спостерігається в аналогічній позиції перед о; пор.: коліоръ (ЛО, 67 зв.), диягεліова (90 зв.).

і) втрата кінцевого -ть в 3-ій особі однини дієслів I дієвідміни теперішнього і майбутнього простого часу: можε (ЛО, 102), тAгнε (КЛ, 202), злЂчуε (204), псуε (209), тую моцъ маε (217); ї) значне поширення форм живомовного походження в наказовому способі дієслів 2-ї і 3-ї особи однини: Нεхай хорій пиεтъ щодε(н) за пиво (ЛО, 69); обраній квЂтъ о(т)ва(ж)..., змεли εго в макортεтЂ албо в мозджεру зтолчи, вложи цукру..., влій води, усмажъ..., здо(й)ми с(ъ) ог(ъ)нA, змЂша(й) цвЂтъ, умЂшай, то ε(ст) розомни, присма(ж) тро(ш)ки, якъ прохолонε, сховай (98 зв. — 99); Нεхай дода(ст) корεня чεмεрици бЂлой, на порохъ утεртой, лотъ εди(н) (101); Возми корЂнA лЂскового сухого любъ свЂжого, покрай, вари в оцтЂ, трімай во устахъ (КЛ, 222). Багатство зазначених форм пояснюється жанрово-стилістичними особливостями досліджуваних пам’яток.