Таким чином, три пам’ятки, що публікуються, походять з територій як південно-східних, так і південно-західних говорів. Хронологічно репрезентуючи середину й другу половину XVIII ст., вони відбивають деякі провідні закономірності переходу староукраїнської літературно-писемної мови до нової літературної мови, що формувалася на народній основі. Сказане стосується правописних, фонетичних, граматичних особливостей зазначених пам’яток, їх лексичного складу тощо.

з) чергування г, к, x із з, ц, c у формах давального й місцевого відмінків однини іменників I відміни: на дорозЂ (КЛ, 217), в(ъ) сирова(т)цЂ (ЛО, 78). У «ЛЂкарствахъ ωписа(нъ)нихъ» зрідка фіксується й така східноукраїнська риса, як: по вязочкЂ (53); и) збереження інфінітива з суфіксом -ти: вымити (КЛ, 218), сыпати (232), будовати (Пр., 4). Разом з тим у «ЛЂкарствахъ ωписа(нъ)нихъ» часто спостерігаємо живомовні варіанти з суфіксом -ть: посади(т) (66 зв.), шмарова(т), ужива(т) (69);