Таким чином, три пам’ятки, що публікуються, походять з територій як південно-східних, так і південно-західних говорів. Хронологічно репрезентуючи середину й другу половину XVIII ст., вони відбивають деякі провідні закономірності переходу староукраїнської літературно-писемної мови до нової літературної мови, що формувалася на народній основі. Сказане стосується правописних, фонетичних, граматичних особливостей зазначених пам’яток, їх лексичного складу тощо.

Лікарські порадники («ЛЂкарства ωписа(нъ)ніє» і «Книга ЛЂчεбн[а]A») публікуються як пам’ятки мови середини й другої половини XVIII ст. Мовний критерій є основним при доборі їх до даного збірника. Водночас вони певною мірою ілюструють розвиток медичної науки на Україні того часу, у тому числі медицини народної. У XVIII ст. вони мали, без сумніву, практичне значення: тексти порадників переписувалися для того, щоб власники могли керуватися ними при лікуванні різних хвороб тощо. Вважаємо за потрібне, проте, застерегти, що сьогодні жодною мірою не можна використовувати публіковані порадники як своєрідне «керівництво до дії»; це лише пам’ятки мови. З погляду сучасної медицини їх матеріал, звичайно, застарів і може бути використаний лише в окремих випадках після консультацій з відповідними фахівцями.