Лікарські порадники («ЛЂкарства ωписа(нъ)ніє» і «Книга ЛЂчεбн[а]A») публікуються як пам’ятки мови середини й другої половини XVIII ст. Мовний критерій є основним при доборі їх до даного збірника. Водночас вони певною мірою ілюструють розвиток медичної науки на Україні того часу, у тому числі медицини народної. У XVIII ст. вони мали, без сумніву, практичне значення: тексти порадників переписувалися для того, щоб власники могли керуватися ними при лікуванні різних хвороб тощо. Вважаємо за потрібне, проте, застерегти, що сьогодні жодною мірою не можна використовувати публіковані порадники як своєрідне «керівництво до дії»; це лише пам’ятки мови. З погляду сучасної медицини їх матеріал, звичайно, застарів і може бути використаний лише в окремих випадках після консультацій з відповідними фахівцями.

Разом з тим у наших пам’ятках натрапляємо на деякі елементи інших мов, зокрема польської. Так, у «ЛЂкарствахъ ωписа(нъ)нихъ» помічається певна залежність від першоджерела, писаного, очевидно, польською мовою. Про це свідчать фонетико-граматичні та лексичні полонізми: о(т)творона (2) поряд із о(т)ворεна (2 зв.), нирεкъ (2 зв.), концусш(ъ)ковъ (4), подивовεня (6 зв.), \14\ жоло(н)дεкъ (30), з ви(ш)нЂ палоной (62), прошо(к) (95) — тобто «порошок», Возми ... соку люкрεцковкго (101) та ін. Звичайно, усі вони мали книжний характер вживання і в перспективі не були засвоєні системою української мови. У тексті даної пам’ятки вживалися, проте, полонізми, поширені в тогочасній українській літературно-писемній мові: нε бεз вεликого скутку (2 зв.), на суптεлни(й) прошокъ (4) тощо.