Наведені помітки виразно вказують на хронологічну межу, пізніше якої не могла бути написана пам’ятка: це 1775 — 1777 рр. На початкову межу досить прозоро вказує помітка на арк. 27 зв., зроблена на полі вгорі тим самим почерком і чорнилом, що й текст порадника: «Монεста [!] 1 лоть, в нεмъ лЂчбою 70 зε(р)нъ ровно. 1759 году гε(н)вара 28 (д). записано в АлεξЂя Ілляшεнка, в котороε Сідоръ уклεпався, братъ εго родной, Ілля(шεн)[ка]». Отже, написання пам’ятки було здійснене не раніше 1759 р. і не пізніше 1775 р., тобто в третій чверті XVIII ст.

Правопис публікованих текстів традиційний, базується на етимологічних принципах, у зв’язку з чим стиралося багато живомовних особливостей. Проте все ж він відбиває важливіші риси живої народної вимови. Так, літера и вживається для позначення українського звука переднього ряду й високого підняття [и], про що свідчить вживання літери и замість етимологічної ы в основах та закінченнях слів: видаε(т)ся (ЛО, 78), звичайнε, способи, вити(с)ни (98), води кварту (100). Щоправда, сказане стосується переважно пам’ятки «ЛЂкарства ωписа(нъ)ніє», що відбиває риси вимови наддніпрянських говорів. На народну вимову [и] вказує також вживання літери ы замість и, засвідчене й іншими текстами: колацzкы [!] на пεрси (ЛО, 101), настаю(т) пεЂи́ дны (Пр., 5 зв.). Треба, проте, зазначити, що в більшості позицій спостерігається етимологічно правильне вживання и — ы, відбите в усіх публікованих пам’ятках: кипЂла (ЛО, 56 зв.), вы(с)сетъ (КЛ, 203), вы(ш)шε ягоды, высушаεтъ (206), трунокъ пити (209), на всЂ раны (217), бываютъ (Пр., 2 зв.), дЂти (4). У пам’ятці «Книга ЛЂчεбн[а]A» широко фіксується написання і замість и: ужіваε(т) (206), піти.