Разом з тим у наших пам’ятках натрапляємо на деякі елементи інших мов, зокрема польської. Так, у «ЛЂкарствахъ ωписа(нъ)нихъ» помічається певна залежність від першоджерела, писаного, очевидно, польською мовою. Про це свідчать фонетико-граматичні та лексичні полонізми: о(т)творона (2) поряд із о(т)ворεна (2 зв.), нирεкъ (2 зв.), концусш(ъ)ковъ (4), подивовεня (6 зв.), \14\ жоло(н)дεкъ (30), з ви(ш)нЂ палоной (62), прошо(к) (95) — тобто «порошок», Возми ... соку люкрεцковкго (101) та ін. Звичайно, усі вони мали книжний характер вживання і в перспективі не були засвоєні системою української мови. У тексті даної пам’ятки вживалися, проте, полонізми, поширені в тогочасній українській літературно-писемній мові: нε бεз вεликого скутку (2 зв.), на суптεлни(й) прошокъ (4) тощо.

Усі помітки писані або одним почерком, але в різний час, або щонайбільше двома почерками, дуже схожими між собою. Зважаючи на те, що автор їх був добре обізнаний з формулами офіційного діловодства та з релігійними текстами, вони могли належати або Стефану Пугачу, канцеляристу і разом з тим «іεрεю», або, менш ймовірно, Ларіону Гнатенку, писареві при лютенському наміснику, чи ієрею Василеві Левенцю, на що вказує помітка на арк. 58 зв., який одночасно міг виконувати й обов’язки сотенного канцеляриста.