Літера Ђ у більшості позицій використовується етимологічно правильно. Відступи від цих позицій найчастіше вказують на її вимову як [і]. Так, літера Ђ позначає і з о, е в нових закритих складах: рЂ(в)нεю (ЛО, 69), той попЂлъ (КЛ, 220). Зрідка етимологічне Ђ, у свою чергу, заступається літерою и: сл̃нцε не свити(т) (КЛ, 214). У питомих словах та в словах іншомовного походження звичайно спостерігається плутання и або і з Ђ, що вказує на народну вимову останнього: Плястεръ zвичайный de melliloho — Возми зелія мεллЂлогиумъ (ЛО, 93 зв.), вихроватая — вЂхроватая (Пр., 10). Треба, проте, застерегти, що в «ЛЂкарствахъ ωписа(нъ)нихъ» трапляються випадки заміни літери Ђ на ε, що може свідчити про північноукраїнський характер її вимови, принаймні в частині позицій: змεшавши (ЛО, 30), убεгаютъ (100).

Досить повно засвідчена анатомічна лексика, назви органів і частин людського тіла, назви внутрішніх органів: положи наверху голови (ЛО, 49 зв.), очи (58 зв.), ω(т) оуха и тЂмA (КЛ, 203), по(д) носомъ хорого (ЛО, 49 зв.), из зубовъ (КЛ, 203), тЂмъ по(д)курувать горло (ЛО, 106), жолудокъ (КЛ, 206), и прикладай на пупокъ (ЛО, 43 зв.), маε(т) моцъ згони(т) бородавки (105 зв.), На камεнь в ни(р)кахъ (21 зв.), гусини(мъ) смалцемъ шмарова(т) подо(ш)ви но(ж)ніε (19).