Відзначимо в наших пам’ятках таку важливу народнорозмовну рису, як тверда вимова приголосних перед ε: во(з)ми копε(р)васу упалεного лотъ (ЛО, 103), пεрε(д) ωбЂдо(м) (КЛ, 209), сεрεда (Пр., 3 зв.). Якби приголосні в цій позиції вимовлялися м’яко, то перед е, напевно, стояла б літера і, як це звичайно спостерігається в аналогічній позиції перед о; пор.: коліоръ (ЛО, 67 зв.), диягεліова (90 зв.).

У «КнизЂ ЛЂчεбн[Ђ]й» та «ПрактицЂ» фіксуються південно-західні діалектні форми типу: вытырвати, хоц(ъ) тεжъ значно боли(т) (КЛ, 202), A лЂкар(с)тво часто бываε(т) причиновъ ко смεрти (202), по В̃ [2] лышки (219) — тобто «по 2 ложки», двайцятого (Пр., 4), абысъ зналъ (5 зв.). Рідше натрапляємо на південно-східні діалектні риси в «ЛЂкарствахъ ωписа(нъ)нихъ»: сие ... и подε(ш)лимъ помага (21 зв.).