Наступна пам’ятка — «Книга ЛЂчεбн[а]A» — публікується за рукописом Львівської бібліотеки АН УРСР із колекції А. С. Петрушевича № 159, де уміщена на арк. 202 — 240. За своєю будовою вона характерна тим, що в її тексті, крім власне лікарських порад і рецептів, є також молитви-замовляння.

У «ЛЂкарствахъ ωписа(нъ)нихъ» фіксуються окремі елементи російської мови, які в середині XVIII ст. уже відбивалися в пам’ятках. Щоправда, виразних русизмів небагато: очи(н) скутε(ч)не (31 зв.), с(ъ)лεй (101 зв.) — тобто «злий» тощо. Частіше натрапляємо на такі елементи, які походили від старокнижної традиції і функціонування яких у староукраїнських пам’ятках середини XVIII ст., звичайно, підтримувалося впливом російської мови: когда (2 зв.), припεчи добрε, что(б) а(ж) припалила(с) (6) та ін.