Правопис публікованих текстів традиційний, базується на етимологічних принципах, у зв’язку з чим стиралося багато живомовних особливостей. Проте все ж він відбиває важливіші риси живої народної вимови. Так, літера и вживається для позначення українського звука переднього ряду й високого підняття [и], про що свідчить вживання літери и замість етимологічної ы в основах та закінченнях слів: видаε(т)ся (ЛО, 78), звичайнε, способи, вити(с)ни (98), води кварту (100). Щоправда, сказане стосується переважно пам’ятки «ЛЂкарства ωписа(нъ)ніє», що відбиває риси вимови наддніпрянських говорів. На народну вимову [и] вказує також вживання літери ы замість и, засвідчене й іншими текстами: колацzкы [!] на пεрси (ЛО, 101), настаю(т) пεЂи́ дны (Пр., 5 зв.). Треба, проте, зазначити, що в більшості позицій спостерігається етимологічно правильне вживання и — ы, відбите в усіх публікованих пам’ятках: кипЂла (ЛО, 56 зв.), вы(с)сетъ (КЛ, 203), вы(ш)шε ягоды, высушаεтъ (206), трунокъ пити (209), на всЂ раны (217), бываютъ (Пр., 2 зв.), дЂти (4). У пам’ятці «Книга ЛЂчεбн[а]A» широко фіксується написання і замість и: ужіваε(т) (206), піти.

Лексика публікованих порадників відзначається повнотою і різноманітністю свого складу. Звичайно, переважна частина її — це загальновживані слова, відомі в різних стилях і жанрах. Проте багато тут лексики, характерної значною мірою для даних пам’яток, яка охоплює ряд предметно-тематичних груп. Насамперед це лексика, пов’язана з існуванням людини як живої істоти, її фізичними і фізіологічними станами, ознаками, рухами: (с)пав(ъ)ши ... во снЂ (КЛ, 239-240), нεспаніε (ЛО, 49 зв.), старыхъ людεй много помрεтъ и нεвЂстъ тяжарныхъ (Пр., 9 зв.), хори(й) (ЛО, 19), всякая боль успокоεваε(т)ся (51), слεзи з(ъ) очій бЂгутъ (59), на колочεня в пεрсεхъ и бокахъ (60), на(т)щε пити (КЛ, 234), абы хоріи пропотЂлъ (ЛО, 43), И нехай хора руши(т)ся з мЂсца и перейде по хатЂ (42 зв.).