Літера Ђ у більшості позицій використовується етимологічно правильно. Відступи від цих позицій найчастіше вказують на її вимову як [і]. Так, літера Ђ позначає і з о, е в нових закритих складах: рЂ(в)нεю (ЛО, 69), той попЂлъ (КЛ, 220). Зрідка етимологічне Ђ, у свою чергу, заступається літерою и: сл̃нцε не свити(т) (КЛ, 214). У питомих словах та в словах іншомовного походження звичайно спостерігається плутання и або і з Ђ, що вказує на народну вимову останнього: Плястεръ zвичайный de melliloho — Возми зелія мεллЂлогиумъ (ЛО, 93 зв.), вихроватая — вЂхроватая (Пр., 10). Треба, проте, застерегти, що в «ЛЂкарствахъ ωписа(нъ)нихъ» трапляються випадки заміни літери Ђ на ε, що може свідчити про північноукраїнський характер її вимови, принаймні в частині позицій: змεшавши (ЛО, 30), убεгаютъ (100).

є) форми давального відмінка однини іменників чоловічого роду II відміни s закінченнями -еви, -ови: урожаεви плужи(т) (Пр., 5). Проте такі форми фіксуються рідко в зв’язку з жанровими обмеженнями пам’яток; ж) форми родового відмінка однини прикметників чоловічого й середнього роду з закінченням -ого при майже повній відсутності форм із закінченням -аго: c цвЂту гвоздикового, фиялкового, буракового, розмаринового, мεду(н)чаного, ко(н)валЂεво(г)[о] (ЛО, 98 зв.);