Відзначимо в наших пам’ятках таку важливу народнорозмовну рису, як тверда вимова приголосних перед ε: во(з)ми копε(р)васу упалεного лотъ (ЛО, 103), пεрε(д) ωбЂдо(м) (КЛ, 209), сεрεда (Пр., 3 зв.). Якби приголосні в цій позиції вимовлялися м’яко, то перед е, напевно, стояла б літера і, як це звичайно спостерігається в аналогічній позиції перед о; пор.: коліоръ (ЛО, 67 зв.), диягεліова (90 зв.).

У «ЛЂкарствахъ ωписа(нъ)нихъ» фіксуються окремі елементи російської мови, які в середині XVIII ст. уже відбивалися в пам’ятках. Щоправда, виразних русизмів небагато: очи(н) скутε(ч)не (31 зв.), с(ъ)лεй (101 зв.) — тобто «злий» тощо. Частіше натрапляємо на такі елементи, які походили від старокнижної традиції і функціонування яких у староукраїнських пам’ятках середини XVIII ст., звичайно, підтримувалося впливом російської мови: когда (2 зв.), припεчи добрε, что(б) а(ж) припалила(с) (6) та ін.