Назвемо ще такі фонетичні та морфологічні риси живомовного походження, поширені в наших пам’ятках: а) сполучення ри, ли замість давньоруських ръ, лъ, рь, ль: покришивши (ЛО, 30), покри(в)чана (90), грими(т) (Пр., 5 зв.); б) асиміляція й дисиміляція приголосних: на Вεлиґдεнъ (КЛ, 202), смра(т) (205), лεбЂтъка sεліε (214), з тAш(ъ)кіми возами (217), вотка c копітніку (219), галуски (220), росположити (231), тяшкіи́ (Пр., 4). Це явище відбите переважно в пам’ятках з території південно-західних говорів, особливо в «КнизЂ ЛЂчεбн[Ђ]й»; в) випадки фіксації твердої вимови p перед а, о, у: на горачи(мъ) жεлЂзЂ (ЛО, 10 зв.), со трома (КЛ, 218), заωруютъ (Пр., 4); г) перехід е в о після шиплячих перед здавна твердим приголосним: чор(ъ)нобылъ зεліε (КЛ, 212), жолудокъ (203); д) досить часті випадки переходу етимологічних о, е в і в нових закритих складах: рЂ(в)нεю (ЛО, 69), тылко (КЛ, 206). Переважно в пам’ятках південно-західного походження фіксуються форми типу: пюлълота (КЛ, 219), з горювкою (220), повудя сподЂвайся (Пр., 6 зв.) — тобто «повіддя» в значенні \13\ «повені». Проте здебільшого о, е зберігаються: презъ ночъ (ЛО, 98 зв.), по(д) языко(м) (КЛ, 203), чаровніко(м) (218). Підкреслимо, що частина позицій без переходу о в і була відома також живому мовленню, наприклад в іменниках з суфіксом -ость: маεтъ зимно(ст) и мокростъ (КЛ, 212); е) живомовні форми родового відмінка однини іменників чоловічого роду II відміни: ω(т) всходу (Пр., 2), вложи цукру фунто(в) два (ЛО, 98 зв.), чвεрть фунта;

Лікарські порадники стануть багатим джерелом для дослідження ботанічної номенклатури. Тут повно відбиті назви трав, лікарських дикоростучих рослин, дерев, кущів, городніх рослин, злаків: Возми полиню зεлεного (ЛО, 59), озми зелъ буквиць, маεрану, шал(ъ)вЂи́, квЂту бузинового, лива(н)ди, рожи сухой (49 зв.), ружа чεрвонаA брунатнаA (КЛ, 230), возми чεрнобεли, ... копи(т)нику (ЛО, 42 зв.), з(ъ) свЂжихъ рЂпъ звича(й)нихъ (51), буракъ ωтри (КЛ, 220), орЂха воло(с)кого (ЛО, 43), макового листя молодого (50).