Для передачі звука [о] майже в усіх позиціях використовується літера о: Омεли дубовой скутки (ЛО, 64). Літера ω, як це загалом характерно для світських пам’яток XVIII ст., засвідчується незначною кількістю випадків, причому майже завжди в позиції на початку слова або в прийменнику ω чи ω(т): ω(m) флAґы (КЛ, 204), из(ъ) ωчій (233), ω звЂздЂ, названной Каникумъ (Пр., 5).

Таким чином, три пам’ятки, що публікуються, походять з територій як південно-східних, так і південно-західних говорів. Хронологічно репрезентуючи середину й другу половину XVIII ст., вони відбивають деякі провідні закономірності переходу староукраїнської літературно-писемної мови до нової літературної мови, що формувалася на народній основі. Сказане стосується правописних, фонетичних, граматичних особливостей зазначених пам’яток, їх лексичного складу тощо.