Правопис публікованих текстів традиційний, базується на етимологічних принципах, у зв’язку з чим стиралося багато живомовних особливостей. Проте все ж він відбиває важливіші риси живої народної вимови. Так, літера и вживається для позначення українського звука переднього ряду й високого підняття [и], про що свідчить вживання літери и замість етимологічної ы в основах та закінченнях слів: видаε(т)ся (ЛО, 78), звичайнε, способи, вити(с)ни (98), води кварту (100). Щоправда, сказане стосується переважно пам’ятки «ЛЂкарства ωписа(нъ)ніє», що відбиває риси вимови наддніпрянських говорів. На народну вимову [и] вказує також вживання літери ы замість и, засвідчене й іншими текстами: колацzкы [!] на пεрси (ЛО, 101), настаю(т) пεЂи́ дны (Пр., 5 зв.). Треба, проте, зазначити, що в більшості позицій спостерігається етимологічно правильне вживання и — ы, відбите в усіх публікованих пам’ятках: кипЂла (ЛО, 56 зв.), вы(с)сетъ (КЛ, 203), вы(ш)шε ягоды, высушаεтъ (206), трунокъ пити (209), на всЂ раны (217), бываютъ (Пр., 2 зв.), дЂти (4). У пам’ятці «Книга ЛЂчεбн[а]A» широко фіксується написання і замість и: ужіваε(т) (206), піти.

Рукопис, у якому вміщена пам’ятка, є збіркою різних текстів: тут знаходимо список з видання Почаївської лаври 1618 р. «Зεрцало богословіA» (арк. 17 — 168), казання, легенди («Прεдмова прεд шлюбо(м)», «Исторія ω мудро(й) царεвной и ω мла(д̃)нцу» — арк. 169 — 174 зв., 185 — 194 зв.), вірші та ін., причому подекуди тексти писані латиницею. До арк. 168 зв. — скоропис, решта, у т. ч. й «Книга ЛЂчεбн[а]A», — штучний півустав другої половини XVIII ст.