і) втрата кінцевого -ть в 3-ій особі однини дієслів I дієвідміни теперішнього і майбутнього простого часу: можε (ЛО, 102), тAгнε (КЛ, 202), злЂчуε (204), псуε (209), тую моцъ маε (217); ї) значне поширення форм живомовного походження в наказовому способі дієслів 2-ї і 3-ї особи однини: Нεхай хорій пиεтъ щодε(н) за пиво (ЛО, 69); обраній квЂтъ о(т)ва(ж)..., змεли εго в макортεтЂ албо в мозджεру зтолчи, вложи цукру..., влій води, усмажъ..., здо(й)ми с(ъ) ог(ъ)нA, змЂша(й) цвЂтъ, умЂшай, то ε(ст) розомни, присма(ж) тро(ш)ки, якъ прохолонε, сховай (98 зв. — 99); Нεхай дода(ст) корεня чεмεрици бЂлой, на порохъ утεртой, лотъ εди(н) (101); Возми корЂнA лЂскового сухого любъ свЂжого, покрай, вари в оцтЂ, трімай во устахъ (КЛ, 222). Багатство зазначених форм пояснюється жанрово-стилістичними особливостями досліджуваних пам’яток.

є) форми давального відмінка однини іменників чоловічого роду II відміни s закінченнями -еви, -ови: урожаεви плужи(т) (Пр., 5). Проте такі форми фіксуються рідко в зв’язку з жанровими обмеженнями пам’яток; ж) форми родового відмінка однини прикметників чоловічого й середнього роду з закінченням -ого при майже повній відсутності форм із закінченням -аго: c цвЂту гвоздикового, фиялкового, буракового, розмаринового, мεду(н)чаного, ко(н)валЂεво(г)[о] (ЛО, 98 зв.);