Наведені помітки виразно вказують на хронологічну межу, пізніше якої не могла бути написана пам’ятка: це 1775 — 1777 рр. На початкову межу досить прозоро вказує помітка на арк. 27 зв., зроблена на полі вгорі тим самим почерком і чорнилом, що й текст порадника: «Монεста [!] 1 лоть, в нεмъ лЂчбою 70 зε(р)нъ ровно. 1759 году гε(н)вара 28 (д). записано в АлεξЂя Ілляшεнка, в котороε Сідоръ уклεпався, братъ εго родной, Ілля(шεн)[ка]». Отже, написання пам’ятки було здійснене не раніше 1759 р. і не пізніше 1775 р., тобто в третій чверті XVIII ст.

і) втрата кінцевого -ть в 3-ій особі однини дієслів I дієвідміни теперішнього і майбутнього простого часу: можε (ЛО, 102), тAгнε (КЛ, 202), злЂчуε (204), псуε (209), тую моцъ маε (217); ї) значне поширення форм живомовного походження в наказовому способі дієслів 2-ї і 3-ї особи однини: Нεхай хорій пиεтъ щодε(н) за пиво (ЛО, 69); обраній квЂтъ о(т)ва(ж)..., змεли εго в макортεтЂ албо в мозджεру зтолчи, вложи цукру..., влій води, усмажъ..., здо(й)ми с(ъ) ог(ъ)нA, змЂша(й) цвЂтъ, умЂшай, то ε(ст) розомни, присма(ж) тро(ш)ки, якъ прохолонε, сховай (98 зв. — 99); Нεхай дода(ст) корεня чεмεрици бЂлой, на порохъ утεртой, лотъ εди(н) (101); Возми корЂнA лЂскового сухого любъ свЂжого, покрай, вари в оцтЂ, трімай во устахъ (КЛ, 222). Багатство зазначених форм пояснюється жанрово-стилістичними особливостями досліджуваних пам’яток.