Лікарські порадники («ЛЂкарства ωписа(нъ)ніє» і «Книга ЛЂчεбн[а]A») публікуються як пам’ятки мови середини й другої половини XVIII ст. Мовний критерій є основним при доборі їх до даного збірника. Водночас вони певною мірою ілюструють розвиток медичної науки на Україні того часу, у тому числі медицини народної. У XVIII ст. вони мали, без сумніву, практичне значення: тексти порадників переписувалися для того, щоб власники могли керуватися ними при лікуванні різних хвороб тощо. Вважаємо за потрібне, проте, застерегти, що сьогодні жодною мірою не можна використовувати публіковані порадники як своєрідне «керівництво до дії»; це лише пам’ятки мови. З погляду сучасної медицини їх матеріал, звичайно, застарів і може бути використаний лише в окремих випадках після консультацій з відповідними фахівцями.

Правопис публікованих текстів традиційний, базується на етимологічних принципах, у зв’язку з чим стиралося багато живомовних особливостей. Проте все ж він відбиває важливіші риси живої народної вимови. Так, літера и вживається для позначення українського звука переднього ряду й високого підняття [и], про що свідчить вживання літери и замість етимологічної ы в основах та закінченнях слів: видаε(т)ся (ЛО, 78), звичайнε, способи, вити(с)ни (98), води кварту (100). Щоправда, сказане стосується переважно пам’ятки «ЛЂкарства ωписа(нъ)ніє», що відбиває риси вимови наддніпрянських говорів. На народну вимову [и] вказує також вживання літери ы замість и, засвідчене й іншими текстами: колацzкы [!] на пεрси (ЛО, 101), настаю(т) пεЂи́ дны (Пр., 5 зв.). Треба, проте, зазначити, що в більшості позицій спостерігається етимологічно правильне вживання и — ы, відбите в усіх публікованих пам’ятках: кипЂла (ЛО, 56 зв.), вы(с)сетъ (КЛ, 203), вы(ш)шε ягоды, высушаεтъ (206), трунокъ пити (209), на всЂ раны (217), бываютъ (Пр., 2 зв.), дЂти (4). У пам’ятці «Книга ЛЂчεбн[а]A» широко фіксується написання і замість и: ужіваε(т) (206), піти.