Багатство рис живого народного мовлення, у тому числі діалектного, виразно свідчить про те, що живомовний компонент є визначальним для публікованих пам’яток. Народнорозмовна мова — це основа їх фонетики, граматики, лексики тощо.

Таким чином, три пам’ятки, що публікуються, походять з територій як південно-східних, так і південно-західних говорів. Хронологічно репрезентуючи середину й другу половину XVIII ст., вони відбивають деякі провідні закономірності переходу староукраїнської літературно-писемної мови до нової літературної мови, що формувалася на народній основі. Сказане стосується правописних, фонетичних, граматичних особливостей зазначених пам’яток, їх лексичного складу тощо.