Відзначимо в наших пам’ятках таку важливу народнорозмовну рису, як тверда вимова приголосних перед ε: во(з)ми копε(р)васу упалεного лотъ (ЛО, 103), пεрε(д) ωбЂдо(м) (КЛ, 209), сεрεда (Пр., 3 зв.). Якби приголосні в цій позиції вимовлялися м’яко, то перед е, напевно, стояла б літера і, як це звичайно спостерігається в аналогічній позиції перед о; пор.: коліоръ (ЛО, 67 зв.), диягεліова (90 зв.).

Уявлення про конкретну лікарську пораду може дати наступний текст із пам’ятки «ЛЂкарства ωписа(нъ)ніε»: На тεчεніε крови z носа. Возми цибулε εдну и другую, εжεли маліε, и болшε, покрай дробно, в(ъ) костки, положъ на ри(н)ку, припεчи, розложъ тε цибулЂ на платахъ и поприкладай на стопи ногъ, ε(ст) рЂ(ч) досвЂ(д)чона. И тЂм(ъ): возми губокъ, кои́ на стари(х) дεрεва(х) бузинови(х) виростаю(т), зсуши, утри на прошо(к), дай хорому мЂсто табачки, заразъ престанε тεчεніε (57 — 57 зв.). \16\ Зрідка до складу такої поради входить народне замовляння; це спостерігаємо, наприклад, у пам’ятці «Книга ЛЂчεбн[а]A».