Таким чином, три пам’ятки, що публікуються, походять з територій як південно-східних, так і південно-західних говорів. Хронологічно репрезентуючи середину й другу половину XVIII ст., вони відбивають деякі провідні закономірності переходу староукраїнської літературно-писемної мови до нової літературної мови, що формувалася на народній основі. Сказане стосується правописних, фонетичних, граматичних особливостей зазначених пам’яток, їх лексичного складу тощо.

Уявлення про конкретну лікарську пораду може дати наступний текст із пам’ятки «ЛЂкарства ωписа(нъ)ніε»: На тεчεніε крови z носа. Возми цибулε εдну и другую, εжεли маліε, и болшε, покрай дробно, в(ъ) костки, положъ на ри(н)ку, припεчи, розложъ тε цибулЂ на платахъ и поприкладай на стопи ногъ, ε(ст) рЂ(ч) досвЂ(д)чона. И тЂм(ъ): возми губокъ, кои́ на стари(х) дεрεва(х) бузинови(х) виростаю(т), зсуши, утри на прошо(к), дай хорому мЂсто табачки, заразъ престанε тεчεніε (57 — 57 зв.). \16\ Зрідка до складу такої поради входить народне замовляння; це спостерігаємо, наприклад, у пам’ятці «Книга ЛЂчεбн[а]A».